Перемога Макса Ферстаппена на Гран-прі Японії в Сепангу стала історичною. Двадцять років потому нове покоління фанатів Формули-1 дивуватиметься тому, наскільки дивним був сезон 2026 року, коли навіть на Гран-прі Бахрейну через зливу довелося відкладати старт. Але річ зовсім в іншому. Пройшло дуже багато часу з моменту останньої перемоги двигуна Ford у гонках Формули-1. У квітні 2003 року Джанкарло Фізікелла виграв Гран-прі Бразилії за кермом боліда Jordan, оснащеного двигуном Ford-Cosworth RS1 V10. Тоді це була божевільна гонка, завершена передчасно через аварію за участю Фернандо Алонсо. Двадцять три роки тому він проводив лише свій другий повний сезон і ще не був ані чемпіоном, ані переможцем гран-прі. Джанкарло Фізікелла лідирував, коли на трасі Інтерлагос з'явилися червоні прапори, проте спочатку переможцем оголосили Кімі Ряйкконена з Макларен. Спортивний регламент FIA на той момент передбачав, що у разі проходження понад 75% дистанції результати фіксуються за два кола до зупинки. Едді Джордан подав протест — і виграв справу. На наступному етапі в Імолі Кімі Ряйкконен та Рон Денніс віддали свої кубки переможців Джанкарло Фізікелла та команді Jordan.
Фізікелла отримує трофей
Звісно, можна сперечатися, чи вважається успіх 2026 року повноцінною перемогою для мотора Ford. Точніше було б назвати його двигуном внутрішнього згоряння, побудованим компанією Ред Булл Powertrains за технічної підтримки Ford у сфері акумуляторних технологій. Або, як іноді кажуть цинічні оглядачі, двигун Ред Булл із налічкою Ford. Ще у березні 2023 року Гельмут Марко пояснював це просто: силовий агрегат походитиме виключно від Ред Булл Powertrains, тоді як Ford долучиться до батарейних технологій. У Ред Булл завжди були складні стосунки з постачальниками двигунів. У 2013 році команда вигравала чемпіонати з моторами Рено. Згодом французький виробник скоротив свою присутність, і команда змушена була виступати з ребрендованими двигунами під маркою TAG Heuer. Тому Ред Булл знайшла Хонду. Спочатку для молодшої команди Торо Россо, а з 2019 року і для Ред Булл. До моменту, коли Макс Ферстаппен виграв свій перший титул в Абу-Дабі у 2021 році, Хонда вже оголосила про вихід із чемпіонату на тлі пандемії коронавірусу. Тож наприкінці 2020 року Ред Булл зіткнулася з серйозною проблемою щодо свого майбутнього.
Ферстаппен та керівництво Хонда
Хтось тоді запропонував взяти все у власні руки. Дітріх Матешиц завжди дратувався через те, як старожили автомобільної індустрії звикли дивитися на Ред Булл як на компанію з виробництва енергетичних напоїв. Довести їм протилежне було справою принципу: побудувавши найкраще шасі, чому б не створити найкращий двигун у серці автомобільних гігантів Мерседес? Крістіан Горнер та Гельмут Марко швидко переконали свого шефа. У липні 2021 року на домашньому етапі Гран-прі Австрії Марко випадково зустрів Фріца Енцінгера з Porsche. Розпочалися розмови про можливе партнерство. До листопада 2021 року все вказувало на спільне підприємство Ред Булл та Porsche. Матешиц, Марко, Енцінгер та Олівер Блюме зустрілися в Ангарі-7 і випили за це австрійського шнапсу. Австрійці були в захваті від ідеї, проте Крістіан Горнер почав сумніватися, чи потрібен їм партнер із Штутгарта, адже втрата незалежності у прийнятті рішень його не приваблювала. У лютому 2022 року переговори остаточно завели у глухий кут, і мрія про союз із Porsche згасла. Проте Крістіан Горнер вже заснував Ред Булл Powertrains, звів технологічний кампус у Мілтон-Кінз та найняв інженерів із команд-конкурентів. Ідея про те, що виробник газованки зможе самостійно зібрати мотор для Формули-1, спочатку викликала лише посмішки у паддоку. Але минуло чотири роки, і Ред Булл довела протилежне, здобувши першу перемогу на власній силовій установці.
Матешиц та Ферстаппен
Першоджерело: Motorsport
