Знаєте, буває так: намагаєтеся подивитися цікавий серіал, але серія виявляється нудною, де спочатку нічого не відбувається, і ви засинаєте прямо перед телевізором, а потім усю ніч страждаєте від безсоння. Саме це могло стати однією з проблем минулої ночі для мільйонів шанувальників Формула-1, яким довелося витримати майже годину очікування в розкладі Гран-прі Бахрейну в Малайзії, дивлячись на припарковані боліди в піт-лейні та механіків, що безцільно бродять навколо. Ніхто б не дорікнув людині, яка прокинулася недільного ранку, щоб подивитися, як її улюблений автоспорт не може стартувати вчасно.
Так, затримка сталася через дощ, але ті, хто стежить за Формула-1 роками, точно не розчарувалися б, побачивши зливу під час трансляції. Якщо ви стежите за чемпіонатом приблизно три десятиліття, то напевно знаєте це відчуття: і воно чудове. Телевізор увімкнено. Приємна для слуху гітарна музика, немов сигнал для лабораторних щурів у пошуках дофаміну, швидко переростає в крещендо. Логотип FIA з інтегрованим болідом збирається на екрані. А коли бачиш краплі дощу на камері гелікоптера, кров миттєво приливає до мозку.
Лабораторні щури чи ні, ви знаєте — просто знаєте — на вас чекає щось особливе. У нас і раніше були дощові затримки. Вони лише підсилювали передчуття та тримали в напрузі. Боліди перед стартом, вишикувані на мокрому оційному полі, також були видовищем. Очі надзвичайно зосереджених гонщиків із піднятими візорами шоломів, які дивляться вперед. Гладіатори. Механіки, що метушаться, накриваючи шини чохлами. Інженери, які дивляться на небо. Колись це були найкращі кадри з решітки, чи не так? А зовсім не незліченні співаки, актори та інфлюенсери, яких не впізнати в сонячний день, а тим паче під час зливи.
Sepang 2001
Це завжди — і я маю на увазі завжди — було варте очікування, тому що мало статися щось неймовірне. Уявіть собі два боліди Феррарі — Міхаель Шумахер та Рубенс Баррікелло — які майже одночасно вилітають на трасі Сепанг одразу після старту, не маючи змоги втримати машину на слизькій поверхні, аби потім влаштувати справжній фестиваль обгонів і прориватися крізь пелотон серед повного хаосу перегонів. Це був 2001 рік, любителю Формула-1.
Чверть століття потому Макс Ферстаппен та Льюїс Гамільтон ледве плелися цією ж трасою зі швидкістю гольф-кара під час формувального кола перед гонкою, яка ось-ось мала перетворитися на трилер. Не маючи змоги повноцінно контролювати машини за допомогою педалі газу, гладіатори сучасного чемпіонату здавалися безсилими в усіх сенсах цього слова. Трилер довелося зупиняти червоними прапорами.
Дорога Формула-1, ви все зіпсували. У цьому конкретному випадку, з цим конкретним програмним збоєм, який вивів із ладу ці суперскладні силові установки, ви позбавили найвідданіших фанатів чогось неймовірного. Це міг бути батько, який відклав поїздку з сім'єю заради цього. Це могла бути дитина, для якої чемпіонат є власним світом-втечею. Чи літній чоловік у будинку для престарілих, який досі пам'ятає, як такі хлопці, як Джеймс Хант і Нікі Лауда, боролися за титул чемпіона світу на трасі Фудзі у 1976 році.
«Хотілося б, щоб ми стартували тоді, коли мали, бо тоді вийшла б чудова гонка», — сказав Александр Албон, пілот і водночас щирий фанат чемпіонату, після завершення сесії. «Траса була достатньо хорошою, щоб починати на дощовій гумі, щоб змагатися за таких умов. Було б приємно справді покататися по мокрому на цих болідах та за цим регламентом».
Першоджерело: Motorsport
